Артем Березнев -
Перше з досліджень гірських річок Чернівецької області
Сніг падав навкруги, залітаючи за комір, прилипаючи на віки та рясно крапив воду Прута. Це був саме той сніг, який збирався в важкі свинцеві хмари, це був саме той сніг, з останнього снігу цієї зими, який не пускав тепло з Атлантики він був потужним, дрібним, холодним, колючим, як весь останній рік. Але разом з ним вже летіла на землю і перша вода цієї весни, ще холодна і дрібна, але з великим бажанням знайти тогорічні, ще сплячі паростки і повністю віддатись їм.
Декілька сніжинок залетіла в мій рот і мій мозок домалював солоний смак Азовського моря – того, яке колихало мене змалечку і до якого я збирався повернутись після перемоги. Це буде – без сумніву, але не сьогодні.
Перед мною тихо стелився Прут. Вода була по зимовому прозора та спокійна, ще не було того весняного повеню, що перетворював річки на потоки багнюки та змушував місцеве населення частіше дивитись прогноз погоди.
Під берегом я побачив стайку дрібної риби – кленчуки подумав я. Вони були розміром з олівець та тримались не в основному потоці. Я присів біля каменів, які рясно наповнювали берега та русло річки. Ці каміння були окатаної форми та різних розмірів, але були всі відшліфовані водою та піском до таких, майже правильних геометричних форм. Вони не мали нічого схожого з тими каміннями, які ми використовували для створення скейпів і які мали комерційну назву «карпатський камінь» Пісок був не всюди, здебільшого пісчані розсипи були на середині річки, вздовж берегів був намул, який робив пересування по камінням дуже небезпечним.
Рибацькі рефлекси відробляли своє -я завмер та почав спостерігати за рибами вже сидячи. Кут змінився і я був вимушений одягнути полароїдні окуляри. Риби залишались на місці. Це була стайка з менш ніж десяти осіб, вони вже не підіймались до поверхні, як це було літніми вечорами, а просто іноді змінювали курс і хопали щось, що пропливало поруч. Це був такий ледачій перекус, який може і не потрібен, але інстинкти беруть своє. Серед стайки я не побачив поранених риб і подумав, що щукі вони тут не бачили змалечку – лише течія та кількість кормової бази заважали їм набирати заповітні кілограми. Вони не робили різких рухів та були нібито втомлені цією довгою зимою.
Скоро вже рік , як я покинув своє місто та свою домівку, подумав я і застебнув блискавку на куртці ще вище. Це була довга зима.
Відвернувшись від маленької зграї, я почав слідкувати за поверхнею води. Річка була дуже потужна і кожний з потоків, які утворювались через навали каміння, тиснули з однаковою швидкістю. Не було спокійного місця на річці де зміг би нагулюватись сазан чи короп, це була річка для швидкої терплячої, сильної риби. Вздовж річки не було рогозу чи камишу, навкруги каміння та острови з корінням, яке нанесло впродовж осені і яке чекало весняного повеню, щоб не оглядаючись, нестись вниз, побачити румунів та молдаван по різним берегам, і десь біля Джурджулешти долучитись до великого Дуная , і разом з великим, побачити глибоке та бурхливе Чорне море.
Я збирався трохи затримати їх мандрівку та використати ці коріння для своєї композиції. Вибрати було з чого – навала дрібник корінчиків була прикута до великого каменя та придавлена величезним стовбуром, який застряг між каменем та дном річки. Біля цієї природньої фортеці було багато малечі – верховідки, кленчуки, плитка. Вони стояли в самих корінцях, не відпливаючи більш ніж на десять сантиметрів від свого сховища та хопаючи дрібних ракообразних в товщі води. Удар по воді на середині річки заставив малечу сховатись а мене обернутись -жерех вирішив я, дуже схожий був той вихід та розводи після нього.
Приладдя, як на мене, було дуже багато. Дивлячись на фото експедиції німців чи австралійців я не міг собі уявити, що залишалось за кадром. Мені знадобилось зробити дві ходки, щоб перенести весь мій скарб від машини до берега річки. Я розклав все біля себе, як молодий хірург перед операцією. Перевірив зарядку телефона, підводної камери, фотоапарата.
Розібрав два штатива і вибрав гарний фон позаду – це моя сцена на сьогодні. Якраз сонце світило через хмари мені в очі і це було дуже гарно, бо не потрібно було підсвічувати ще тіні якимось додатковим обладнанням. Дістав свій риболовний підсак з дрібною ячією, десь приблизно 5 міліметрів , яким я збирався впіймати гідробіонтів – я взяв його в руки та побачив наскільки він маленький на фоні цієї синьо-жовто- сірої бурхливої річки. В мене не було ні крапельки сумніву, що цім маленьким(30*15см) шматком тканини я не зможу впіймати риб – він бачив стільки риби, що повинен був просто сам їх ловити не чекаючи поки я візьму його до рук.
За комір залетіло пару крапельок води з неба, які побігли по спині аж до поясу. Не самий гарний час, щоб починати щось робити, але руки ломило, голова тріщала, думки не шикувались рівнесенькими рядами – пора було виходити з річного анабіозу.
Я потягнувся та дістав свій сосуд, так саме сосуд, а не акваріум. Я придбав його по дорозі на річку, в місцевому супермаркеті. Мені здалось гарною ідеєю взяти циліндричний скляний сосуд для цього дослідження.
Для них в мене була куплена маленька прозора коробочка, на кшталт такої в яку мама збирала салат після дня народження. Ще я взяв відро з під ванної, в якому збирався промивати пісок та каміння та невеличку кастрюлу, якою я збирався наповнювати мій біотоп. Звісно ніхто «дома» не знав, що побутові речі сьогодні побачать намул та доторкнуться до біотопного руху України – це було б самогубство. Ще був стілець, напередодні куплений для роботи вдома та забродні рибацьки сапоги з двома парами в’язаних та дуже колючих шкарпеток, які я привіз з Карпат виручивши бабцю Марию. Ну і звісно термос з гарячим чаєм та трошки хліба з салом, щоб не дати організму вмерти протягом чотирьох годин на свіжому повітрі біля промерзлої річки.
Протяжно та дуже гучно, ніби сперечаючись з піснею ріки, завила сирена, сповіщаючи про повітряну загрозу – йб..на русня, подумав я, це було вже без емоцій і ніяк не відволікло мене від справ. Я продовжив монотонно розкладати свої речі на моєму імпровізовану фільм-майданчику. Мене відволікло лише те, що замовкли птиці, почувши незрозумілу надривисту пісню з поруч стоячого міста.
Це була моя перша експедиція і я вирішив спробувати почати з річки поруч, щоб зрозуміти чого не вистачає чи що не так з обладнанням. Експедиція. Раніше, коли я чув це слово, то уявляв білу пустелю, гарячо дихаючих великих собак, обморожені пальці на санчатах та заморожену форель чи оленину притрушену снігом Канади чи Норвегії.
Сніг перестав йти, птиці знов почали передразнювати одна іншу, все обладнання було перевірено і лежало під рукою – пора було починати.
